«Якого кольору Оріль?» Образ річки в поезії

Красуня Оріль, одна з найчистіших річок Європи. Чарівне Приорілля. Гора Калитва, стродавне утворення льодовика… Скільки літературних творів у поезії та прозі присвячено їм. Зачаровані ними і поети-уродженці цього мальовничого краю, і ті, кого особливо привабило до себе Приорілля – Олександр Зайвий, Леся Степовичка, Юрій Кібець, Пилип Переяславець, Валентин Бурхан, Юрій Буряк… Скільки тепла, скільки поетичних образів викликають вони в душах. 

До вашої уваги підбірка віршів дніпровських поетів про яснозору Оріль і мальовниче Приорілля.

Весна в Придніпров’ї 

Як же пишно весна розцвіла! – 
Рясно роси  висвітлює вранці,
Сипле квіти з пахкого крила
Юний травень в лункій Царичанці.
Молода, яснозора Оріль
До Дніпра вигинається станом.
Гра, на зорях настояний, хміль,
Огортає дерева туманом.
За каналом, аж там, в далині, –
Пломінкі, як кострища, стожари,
То мартенів веселі вогні
Заплелись багрецями у хмари.
Щедра доля народу, ясна,
Ніби юності щастя безкрає,
Йде моїм Придніпров’ям весна,
Дужі крила свої розгортає…
                                        Валентин Бурхан

Сонети до Орелі 

Усі стежки звідсіль прямують на Оріль; 
Як зморшками, поораний стежками, 
Степ стелить панорами диких піль 
І стежить за нічними рисаками; 
І гриви йдуть по темній бистрині. 
Підковані небесними цвяшками, 
Ці скакуни ворушать час на дні, 
Мов раків чи перлин ловці – руками. 
І чути, як зоря пронизує глибінь, 
Яку бентежать гриви чорні (води, 
Як хмари, пропливають по тобі, 
І сипле сіль Чумацький Шлях з підводи), 
Як зорі в небесах за водами Орелі 
Рвуть темряви фольгу на трелі і жерделі.
                                        Юрій Буряк 

***
Тиша вільшана, блакитна Оріль. 
Хати сповиті в оранжевий хміль. 
М’ята зім’ята, травнева трава. 
Димом курить в небосхил Калитва.
Спів солов’я, міріади світил. 
Вийду на берег від скіфських могил. 
Смолить рибалка старого човна. 
Тиша вільшана, бузкова весна. 
Горлиці лунко дзвенять звідусіль. 
Краю мій милий! Блакитна Оріль!
                                        Олександр Зайвий

Оріль 

Сині води, зелена трава,
в чарах сну береги розімлілі.
Над Оріллю моя голова,
а душа, як лілея, в Орелі.

Не вигукую: «Мить зупинись!» –
мить сама по собі зупинилась.
Ця ріка моїй долі колись
Водяною Царівною снилась.

Я поет іскросвітний її,
засвітив ці сузір’я, як свічі.
По орільській пливу течії
так, неначе пливу я у вічність.

Я не знаю дзеркальніших плес,
в плесі повно зірок з карасями.
Безмір неба і безліч небес
височіє десь над небесами.

Як відрадно, що в думках незлих,
по орільському плесі поплинем!
В космос очі мої проросли,
а судьба – в глибину України.
                                        Олександр Зайвий 

***
Незабудка шелестить
Берегам Орілі:
– Це життя за роси білі
Варто славить і любить.
Незабудка шелестить.
                                        Олександр Зайвий

Ріднокрай 

Дише край орільський
ріллями та росами.
Небозвід розписаний
петриківським розписом.
Сонне поле щедреє.
Кураї впівсилечки
котять в Перещепине
та до Зачепилівки.
В диворічку дивиться
вікнами Китайгород.
І під серцем гріється
синьоокий жайворон.
                                        Олександр Зайвий

Oріль – сестра Борисфена                     

                    Перший був Ор – поводир наш, 
                    А Кий же став правити потім. 
                    3 «Велесової книги» 

Перший був Ор. Потім тихо Оріль зайнялася 
Синьою барвою у веселковім гаю. 
Перший був бій. Потім довго ще крівця лилася 
В річку невинну, в нинішню пам’ять мою. 

Так і ходив по орільській землиці оратай – 
З плугом найпершим, із оріянським мечем. 
Звідси злітало лірників плем’я крилате 
З цвітом купальним і поминальним плачем. 

Небо від поглядів предків – досі ще синіє, 
Як же молитися яро Сварогу могли  
Пращури ті, кому з вдячністю вірного сина 
Світ накриває і досі весільні столи!  

Свято Обжинків здолало тисячі років,  
Щедрі Обжинки – дійшли після чесних трудів. 
...Перший був Ор. Не було ще ясирів, оброків,  
Лиш Борисфен жовтосинім світанням радів.
                                        Юрій Кібець

Орільска осінь 

Батько пише вінок сонетів, 
Мати в’яже вінок цибулі... 
На прозорій летить кареті 
Пишна осінь на перші гулі. 

Листя падає під колеса,  
Як жертовний дарунок серпня. 
Листя пада на сині плеса,  
Синій терен у згадках терпне... 

У садах повно яблук стиглих, 
Що удосвіта впали в трави. 
А батьки натомлені встигли 
Вересневі довершити справи – 

Батько склав свій вінок сонетів, 
Мати склала вінки цибулі... 
Осінь пишна в сяйній кареті 
Полетіла на треті гулі.
                                        Юрій Кібець

Зачарована річка Оріль 

                    Оріль – за візначенням екологів – 
                    найчистіша річка в Європі

Ти лиш одна така на світі білім.
Щось є в тобі магічне, чарівне…
Ти цвітом незабудок, м’яти, лілій
І плином вод – зустріла знов мене.
Моя красо, любове, пісня рання,
Як добре, що в житті ти в мене є.
Моєї долі щедре осіяння…
Хай буде вічним царствіє твоє.
І світло, й легко серцю біля тебе.
Щось є в тобі цілюще, осяйне
Знов дивом віддзеркаленого неба
І плином вод – зустріла ти мене
                                        Пилип Переяславець

Колір Орелі 

«Якого кольору Оріль?» – 
засперечалися поети.
У кожного свої секрети
Освяти певних кольорів:

Хто бачить срібло, хто – сивини, 
Хто – мед ливад, хто – мерхіт сліз,
Хто глипа поглядом совиним, 
банальну сірість мітить скрізь...

Мені ж Оріль з дитинства синя,
Як неба рідного глибінь
У час, коли жура осіння
Блаватом бавить голубів...

Якого ж кольору Оріль
І чим правдивіш мій від інших?
Спитайте в степових орлів –
З висот небесних їм видніше...

Козацька річечка тече,
Синіє волошковим цвітом –
Одвічне свято для очей
Не стьмарене буденним світом.
                                        Леся Степовичка

Фото І. Голуб, С. Пономаренко